Часте сечовипускання у дітей: причини і лікування

Часте сечовипускання у дітей може бути як нормою при певних обставинах, так і тривожним сигналом, на який потрібно звернути увагу. Не варто відразу панікувати, спочатку потрібно пошукати об’єктивні причини, здатні викликати у дитини постійне бажання сходити в туалет «по-маленькому».

Перша така причина – вік малюка: чим він менше, тим частіше сечовий міхур вимагає спорожнення за рахунок невеликого розміру. Нормою для дітей вважається наступне кількість сечовипускань за добу:

немовлята перших місяців життя – до 25 разів;

однорічні діти – 15-16 разів;

дошкільнята 3-6 років – близько 8 разів;

діти старше шести років – 4-6 разів.

При цьому потрібно враховувати, що у дитини, якого більше трьох років, основна частина сечі повинна виділятися днем. Допускаються невеликі відхилення від норми: кількість сечовипускань може збільшуватися/зменшуватися в залежності від специфіки з’їденої їжі, випитої рідини, і при різких коливаннях температури зовнішнього середовища.

Що ще впливає на частоту сечовипускань у малюків?

Діти, як і дорослі, часто відвідують туалет в стресовій ситуації. Як правило, прискорене сечовипускання, викликаний нервовим перенапруженням у дитини, що проходить через декілька годин або днів. У важких випадках цей розлад може стати хронічним, змушуючи малюка відвідувати туалет кожні 15 хвилин. Нерідко такі ситуації виникають при переїзді, зміні звичної обстановки, початку нового навчального року, фізичних і емоційних перевантаженнях, розлучення батьків. Лікування полягає в пошуку і усунення причини стресу і може проводитися як самостійно, так і з залученням дитячого психолога.

Ще одним фактором, що впливає на почастішання сечовипускання у дітей дошкільного віку, вважаються одноразові підгузники. Фахівці вважають, що пізніше привчання до горщика і тривале використання підгузників здатне привчити малюка до частого спорожнення сечового міхура з виділенням невеликої кількості сечі. А виправити це можна, лише терпляче привчаючи малюка до горщика і змирившись з неминучою мокрими штанцями. Для попередження такої ситуації педіатри рекомендують з 1,5-2 років поступово привчати дитину ходити без підгузника.

Цікаве за темою: Даоські вправи, в чому полягає їх користь

Тривожні симптоми

Обов’язково звернутися до лікаря, якщо прискорене сечовипускання у малюка супроводжується:

температурою. Навіть якщо вона піднялася одноразово або ж тримається постійно, але не перевищує 37,2-37,5 градусів. Температура – основний ознака запалення, що супроводжує такі захворювання, як пієлонефрит або ж міхурово-сечовідний рефлюкс;

болем при сечовипусканні. Таким чином проявляють себе запальні процеси сечовивідних шляхів – цистити та уретрити. Неприємні відчуття при сечовипусканні можуть бути викликані і виділенням великих кристалів солей;

помилковими позивами. Дитина постійно (іноді з проміжком всього лише кілька хвилин) відчуває позиви до сечовипускання. Однак сеча не виділяється. Найчастіше такий симптом вказує на запалення сечового міхура;

болями в попереку або животі. Хворіти може з однієї сторони або з обох. Характер болю різний – тупий, переймоподібний, ниючий. У поєднанні з частим випорожненням сечового міхура аналогічні болі зустрічаються при порушенні роботи нирок;

постійної і сильною спрагою. У такому випадку необхідно зробити аналіз крові на цукор і проконсультуватися з фахівцем для виключення цукрового діабету;

нетриманням сечі. Дитині більше п’яти років, але він досі не вміє контролювати позиви і постійно не добігає до туалету. Вранці його ліжко найчастіше мокра. Або ж дитина несподівано став мочитися в труси при відсутності явної стресовій ситуації. Такі симптоми характерні для дітей з незрілої центральною нервовою системою і малим об’ємом сечового міхура. Іноді енурез – наслідок інфекційних захворювань сечостатевих шляхів;

зміною кольору сечі. У дитини в нормі сеча повинна мати блідо-жовтий або солом’яно-жовтий колір. Червоний відтінок може свідчити як про прийом інтенсивно забарвлених продуктів (вишні, буряків, деяких ліків, барвників), так і говорити про присутність в сечі крові (еритроцитів). Еритроцити з’являються в сечі при гломерулонефриті, циститі, сечокислому діатезі, травмах слизової сечового міхура, інфекції сечовивідних шляхів.

Цікаве за темою: Коки в мазку у чоловіків та причини їх появи

Частое мочеиспускание у детей: причини и лечение

Як уникнути ускладнень?

Таким чином, алгоритм дії батьків при частих походах дитину в туалет «по-маленькому» повинен включати в себе такі елементи:

Уважне, але ненав’язливе спостереження за малюком протягом доби. Краще всього, якщо дитина старшого віку буде мочитися в горщик (під якимось благовидним приводом), – так легше визначати кількість і колір сечі.
Відмова (хоча б часткове) від підгузників, якщо вони до цих пір використовуються. Однак лаяти малюка за забруднені штанці при цьому не можна.
Профілактика стресу. При відсутності яких-небудь додаткових ознак, що свідчать про можливу наявність проблем в роботі сечостатевої системи, мама і тато повинні постаратися не акцентувати увагу на частому спорожнення сечового міхура у дитини.
Консультація. Якщо протягом трьох днів кількість сечовипускань не повернулося в норму, має сенс проконсультуватися з педіатром і здати відповідні аналізи, виключивши можливі захворювання.
Негайне звернення до фахівця. При появі хоч би однієї з перерахованих вище тривожних симптомів потрібно негайно звернутися до лікаря, ні в якому разі не займаючись самостійним лікуванням малюка.

Лікування

Направлення в стаціонар дається тільки в крайньому випадку. А негайна госпіталізація дитини провадиться виключно при загрозливому для життя стані. Як правило, педіатр після проведення первинного огляду і з’ясування необхідних нюансів видає направлення до невропатолога, ендокринолога, уролога, гінеколога або нефролога.

Подальше лікування проводиться в залежності від рекомендацій вузького спеціаліста. Можуть бути призначені такі дослідження: загальний аналіз сечі, УЗД сечового міхура і нирок, внутрішньовенна урографія, рентгенографія, збір добової сечі на глюкозу, білок або солі. Отримані результати стануть визначальним чинником у виборі терапевтичної стратегії. Важливо пам’ятати, що при своєчасному зверненні до лікаря ризик розвитку подальших ускладнень у малюка – мінімальний.

Цікаве за темою: Аденома нирки: діагностування і методи лікування